Тема 10. Правочини


Повернутися на початок книги
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 
15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 
30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 

За ст. 202 ЦК України — правочином є дія особи, спрямо-вана на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини — це вольові і правомірні дії.

ЦК України (ст. 205) розрізняє такі форми зовнішнього вияву волі: усно, письмовим актом, поведінкою особи. Мов-чання визначається виявом волі укласти правочин у випадках, передбачених законом або договором.

Види правочинів.

1)         Залежно від кількості сторін, що беруть участь у право-

чині, вони бувають одно-, дво- або багатосторонніми.

Одностороннім є такий правочин, якщо для його виникнен-ня достатньо волевиявлення однієї сторони. Наприклад, заповіт (розпорядження своїм майном на випадок смерті) є односторон-нім правочином, тому що для його складання і оформлення не-обхідно волевиявлення тільки заповідача. До односторонніх правочинів належать також прийняття і відмова від спадщини.

Двосторонній правочин — для його виникнення необхідні зустрічні волевиявлення двох сторін. Такий правочин також називається договором. Наприклад, волевиявлення однієї сто-рони (покупця) купити майно і зустрічне (тобто протилежне за змістом) волевиявлення іншої сторони (продавця) продати майно є двостороннім правочином купівлі-продажу або дого-вором купівлі-продажу.

Для виникнення багатостороннього правочину необхідно волевиявлення трьох і більше сторін. Наприклад, укладення договору про спільну діяльність між трьома або більше особа-ми ( юридичними чи фізичними).

До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов’язання та про до-говори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину ( ч. 5 ст. 202 ЦК України).

2)         Залежно від мети правочини поділяються на оплатні і

безоплатні, каузальні і абстрактні.

Тема 10. Правочини

У оплатному правочині дії однієї сторони відповідає обов’язок іншої сторони вчинити зустрічну дію. У договорі купівлі-продажу продавець передає майно у власність покуп-ця, а останній зобов’язаний прийняти майно і сплатити за ньо-го певну грошову суму.

У безплатному правочині сторона зобов’язана вчинити дії, а інша має право вимагати виконання цих дій без вчинення зустрічних власних дій. Односторонні правочини є безоплат-ними. Наприклад, договір дарування та безоплатного користу-вання майном є двосторонім, безоплатним правочином.

Каузальними (від лат. сause — причина ) називаються пра-вочини в яких визначається мета їх укладення. Більшість цивільно-правових правочинів є каузальними, тому що суб’єкти, як правило, прагнуть досягти певної мети (напри-клад, договір купівлі-продажу, підряду тощо).

У абстрактних правочинів не визначено підстави їх здій-снення. На дійсність та укладання такого правочину потрібна вказівка закону. Абстрактним правочином є видача векселя.

3)         Залежно від способу укладання правочини поділяються

на реальні та консенсуальні.

Для укладення реального правочину (від лат. res — річ) поряд зі згодою сторін необхідне вчинення фактичних дій (на-приклад, передача майна, речей тощо). До реальних право-чинів належать договори позики, перевезення, дарування.

Консенсуальні правочини (від лат. сonsensus — згода) вва-жаються укладеними з моменту досягнення згоди сторін за всіма істотними умовами. Більшість правочинів є консенсу-альними.

4)         Залежно від строку дії правочини бувають строкові та

безстрокові.

Строковим вважається правочин, в якому визначено мо-мент його вступу в дію, момент припинення, момент виник-нення у сторін прав і обов’язків тощо.

Слід відрізняти також умовні правочини, щодо яких правові наслідки пов’язуються з настанням певної обставини. Обстави-О. С. Мазур Цивільне право України

на може бути відкладальною та скасувальною. Особи мають пра-во обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні — це відкладальна обста-вина. Також особи мають право обумовити припинення прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні — це скасувальна обставина (ст. 212 ЦК України).

У безстрокових правочинах не визначається ні момент вступу їх в дію, ні момент припинення. Такий правочин при-пиняється та вступає в силу на вимогу однієї із сторін.

Умови чинності правочинів регламентує ст. 203 ЦК Ук-раїни:

– зміст правочину не може суперечити Цивільному ко-дексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; – особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний

обсяг цивільної дієздатності; – волевиявлення учасника правочину має бути вільним і

відповідати його внутрішній волі; – правочин має вчинятися у формі, встановленій зако-ном; – правочин має бути спрямований на реальне настання

правових наслідків, що обумовлені ним; – правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх ма-лолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Недодержання стороною (сторонами) вимог чинності правочину в момент його вчинення є підставою недійсності правочину. Якщо такий правочин укладено, але не виконано, то суд або господарський суд визнає його недійсним без засто-сування будь-яких санкцій до сторін, оскільки вони ще не по-рушили закон. Як свідчить практика, суди дуже часто визна-ють недійсними правочини, які вже повністю або частково ви-конано. У таких випадках визнання правочину недійсним оз-начає, що він не породжує юридичних наслідків, заради досяг-нення яких його укладено. Тому кожна зі сторін зобов’язу-Тема 10. Правочини

ється повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування, тобто сторони поновлюються у стані, в якому перебували до укладення пра-вочину. Такі наслідки недійсності угоди називаються двосто-ронньою реституцією (ст. 216 ЦК України).

Форма правочину. Форма правочину — це спосіб вира-ження волі осіб, що його укладають. Правочини можуть вчи-нятися в різних формах, зокрема в письмовій ( простій чи з но-таріальним посвідченням), в усній або шляхом мовчання. Сто-рони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлене законом.

Згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися пра-вочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчи-нення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також право-чинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Наприклад, договір купівлі-продажу, укладений в усній формі, буде вважатися недійсним.

Відповідно до ст.207 ЦК України правочин вважається та-ким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, теле-грамах, якими обмінялися сторони, та якщо воля сторін вира-жена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Пра-вочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законо-давства, та скріплюється печаткою.

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого

О. С. Мазур Цивільне право України

аналога власноручного підпису допускається у випадках, вста-новлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зраз-ки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Якщо ж фізична особа у зв’язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа.

Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначен-ням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.

Підпис іншої особи на тексті правочину, щодо якого не ви-магається нотаріального посвідчення, може бути засвідчений відповідною посадовою особою за місцем роботи, навчання, проживання або лікування особи, яка його вчиняє.

Цивільний кодекс також визначає правочини, які нале-жить вчиняти у письмовій формі:

1)         правочини між юридичними особами;

2)         правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення і щодо яких не передбачена обов’язкова письмова форма, нотаріальне посвідчення або державна реєстрація;

3)         правочини фізичних осіб між собою на суму, що пере-вищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, які повністю ви-конуються сторонами у момент їх вчинення і щодо яких не пе-редбачена обов’язкова письмова форма, нотаріальне посвід-чення або державна реєстрація;

4)         інші правочини, щодо яких законом встановлена пись-мова форма.

Наведений вище перелік стосується правочинів, що мають просту письмову форму, але письмові правочини також можуть підлягатия нотаріальному посвідченню та державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю

Тема 10. Правочини

сторін. Нотаріальне посвідчення здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом посвідчувального напису на документі, в якому викладено текст правочину.

Недійсні правочини. Недодержання письмової форми правочину спричинює його недійсність лише у випадках, коли такий наслідок прямо зазначений у законі.

ЦК України передбачає наслідки недодержання вимог за-кону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочи-ну і договору (ст.ст. 219, 220). Недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину має наслідком його недійсність. ЦК України допускає виняток з цього правила. Суд може визнати такий правочин дійсним, як-що буде встановлено, що він відповідає справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину пе-решкоджала обставина, яка не залежала від її волі.

Недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору має наслідком його недійсність. З цього правила також передбачені винятки.

Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов дого-вору, що підтверджуються письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухи-ляється від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним.

Вчинення правочинів недієздатними особами, а також ма-лолітніми до 14 років, особами, що мають неповну чи обмежену дієздатність, за межами їх дієздатності, зумовлює їх недійсність.

ЦК України передбачає правові наслідки вчинення право-чину, якщо обома сторонами правочину є малолітні: у разі йо-го недійсності застосовується двостороння реституція. У разі неможливості повернути майно в натурі його вартість відшко-довують батьки (усиновителі) чи опікун, якщо буде встанов-лено, що вчиненню правочину сприяла їхня винна поведінка. У ЦК України одним з правових наслідків недійсності право-чину, вчиненого недієздатною особою, є обов’язок дієздатної

О. С. Мазур Цивільне право України

сторони компенсувати опікунові недієздатної особи моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічну хворобу або недоумство іншої сторони або могла припускати такий стан особи. Правочини, укладені неповнолітніми за ме-жами їх дієздатності і обмежено дієздатними особами за межа-ми їх дієздатності, можуть бути визнані недійсними за позо-вом їх батьків, усиновителів та піклувальників.

ЦК України передбачає загальну правоздатність юридич-них осіб. Це вплинуло на формулювання норм про правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого во-на не мала права вчиняти. У ст. 227 передбачається, що право-чин юридичної особи, вчинений нею без спеціального дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним. Наслідки недійсності правочинів юридичних осіб різні. Якщо угодою юридичної особи (юридичних осіб) порушено публічний по-рядок, то до сторін (сторони), що діяли навмисно, застосову-ються санкції, встановлені ст. 228 ЦК України.

Важливим елементом правочину є волевиявлення. Але бу-вають випадки, коли правочин укладається під впливом на-сильства.

Насильство — фізичний або психічний вплив па осо-бистість учасника угоди або його близьких з метою спонукати до укладення угоди. Особа, яка укладає угоду під впливом на-сильства, фактично позбавляється можливості виявити влас-ну волю, її воля замінюється волею насильника.

Угода з вадами волі має місце і тоді, коли вона укладається у зв’язку з тим, що одна із сторін умисно вводить в оману іншу, повідомляючи їй про факти, які не відповідають дійсності. Об-ман має місце і тоді, коли одна із сторін замовчує обставини, які мають істотне значення для угоди. Наприклад, сторона за-мовчує недоліки майна, яке відчужується. Угода, що укла-дається під впливом обману, може бути визнана недійсною.

Види недійсних правочинів. В юридичній літературі розрізняють правочини абсолютно недійсні, або нікчемні, та відносно недійсні, або оспорювані.

Тема 10. Правочини

Нікчемні правочини. Їхню недійсність визначено безпосе-редньо у правовій нормі. Саме тому вони є недійсними вже у момент їх укладення незалежно від пред’явлення позову і рішення суду. Суд та господарський суд зобов’язані констату-вати факт недійсності правочину, незважаючи на бажання сторін, і за власною ініціативою застосовувати статті ЦК Ук-раїни, що передбачають певні види нікчемних правочинів.

До нікчемних належать правочини:

а)         вчинені з порушенням обов’язкової нотаріальної або

простої письмової форми (ст.ст. 218, 219, 220 ЦК

України );

б)         укладені малолітніми, які не досягли 14 років (ст. 221

ЦК України);

в)         вчинені неповнолітніми (ст. 222 ЦК України);

г)         вчинені громадянами, визнаними недієздатними (ст.

226 ЦК України);

д)         які порушують публічний порядок (ст. 228 ЦК Ук-

раїни);

е)         вчинені юридичними особами без відповідного дозволу

(ліцензії) (ст. 227 ЦК України);

є) фіктивні та удавані правочини (ст.ст. 234, 235 ЦК

України). Оспорювані   правочини.   Деякі   угоди   з   дефектами суб’єктного складу волі все ж таки породжують права та обов’язки сторін, а отже є дійсними. Проте їхня дійсність є нестійкою, нестабільною, оскільки законодавець надав право відповідним особам заперечувати правочини в суді або госпо-дарському суді, а тому вони можуть бути визнані недійсними. Тому й називаються вони відносно дійсними або оспорюваними. До них відносять правочини, укладені: – неповнолітніми віком від 14 до 18 років (ст. 222 ЦК

України); – громадянами, обмеженими у дієздатності (ст. 223 ЦК

України ); – громадянами, нездатними розуміти значення своїх дій (ст. 225 ЦК України);

О. С. Мазур Цивільне право України

– правочини, вчинені юридичними особами без відповідного дозволу (ліцензії) ( ст. 227 ЦК України);

– внаслідок помилки (ст. 229 ЦК України);

– внаслідок обману, насильства, зловмисної угоди пред-ставника однієї сторони з другою, під впливом тяжких обставин (ст.ст. 230,231, 232,233 ЦК України);

– фіктивні правочини ( ст.234 ЦК України).

Правочин, визнаний нікчемним, вважається таким з мо-менту його вчинення (ст. 236 ЦК України). Це правило поши-рюється на всі недійсні правочини. Наприклад, угода купівлі-продажу, укладена під впливом обману, набуває належної юридичної сили. Проте за позовом особи, що уклала її під впливом обману, вона визнається недійсною не з моменту пред’явлення позову і не з моменту вступу судового рішення у законну силу, а з моменту її укладення.

Законодавець допускає винятки з цього правила, а саме: якщо із самого змісту правочину випливає, що він може бути припинений лише на майбутнє, дія правочину визнається недійсною і припиняється на майбутнє (ч. 2 ст. 236 ЦК України). Виходячи з цього правила, угода визнається недійсною з моменту вступу судового рішення у законну силу. Вона може бути визнана недійсною повністю або недійсними визнаються її окремі частини. При цьому недійсні частини угоди не тягнуть за собою недійсності інших її частин, оскільки можна припустити, що угоду було б укладено і без включення недійсної її частини.

Контрольні питання

1.         Що являє собою правочин і які його ознаки?

2.         Які існують види правочинів у цивільному праві?

3.         Як виражається воля суб’єктів права у правочинах?

4.         Охарактеризуйте умови дійсності правочинів.

5.         Які правочини визнаються недійсними? 7. Які вади у суб’єктному складі можуть бути виявлені в деяких

правочинах?

Тема 10. Правочини

8.         Охарактеризуйте правочини з вадами волі.

9.         Які правочини відносяться до нікчемних і заперечних?

 

10.       Які правочини укладаються з настанням певної обставини?

11.       Яка різниця між обставинами і строками в правочинах?

Рекомендована література

1.         Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — №30. — Ст. 141.

2.         Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. // Голос Ук-раїни. — 2003. — № 45–46. — 12 березня 2003 р.; № 47–48. — 13 берез-ня 2003 р.

3.         Про товарну біржу: Закон України від 10 грудня 1991 р. // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 10. — Ст. 139.

4.         Щодо визнання угод недійсними: Постанова Вищого Госпо-дарського Суду України від 19 грудня 2002 р. // Галицькі контракти. — 2003. — № 7.

5.         Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними: Роз’яснення Вищого Арбітражного Су-ду України від 12 березня 1999 р. // Юридичний вісник України. — 2002. — № 6. — С. 26.

6.         Про судову практику у справах про визнання угод недійсними: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 р. №3 // Постанови Пленуму Верховного Суду України 1972–2002: Офіц. вид. / За заг. ред. В.Т. Маляренка. К.: Вид-во А.С.К., 2003. — С. 74–78.

7.         Бірюков І.А., Заіка Ю.О, Співак В.М. Цивільне право України. Загальна частина. — К.: Наукова думка, 2000. — С. 99–115.

8.         Цивільне право України: Підручник: У 2-х кн. / О.В.Дзера (керівник авт.кол.), Д.В.Боброва, А.С.Довгерт та ін.; За ред. О.В.Дзе-ри, Н.С.Кузнєцової. — К.: Юрінком Інтер, 2002. — Кн. 1. — С. 168–183.

9.         Цивільне право України: Підручник // Є.О. Харитонов,

Н.О.Саніахметова. — К.: Істина, 2003. — 776 с.

10.       Цивільне право України: Підручник: У 2 т. / Борисова В.І.

(кер. авт. кол.), Баранова Л.М., Жилінкова І.В. та ін.; За заг. ред. В.І.

Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. — К.: Юрінком

Інтер, 2004. — Т.1. — С. 215–243.

О. С. Мазур Цивільне право України

+1
загрузка...
Бібліотека для студента 9 из 10 на основе 24 оценок. 24 клиентских отзывов.
Книги Фінанси, Гуманітарія, Правовознавство